Пам’ятка для пацієнта з хронічним пієлонефритом

Хронічний пієлонефрит (ХП) — неспецифічне інфекційне захворювання нирок з переважним ураженням чашково-мискової системи та інтерстиціальної тканини нирок. ХП може бути наслідком невилікуваного гострого пієлонефриту або початково виникнути як хронічний процес.

Згідно з даними ВООЗ, в структурі нефрологічних захворювань частка ХП досягає 50%. Захворювання здебільшого розвивається у жінок (співвідношення жінок та чоловіків становить 6:1), часто — в дитячому віці (особливо у дівчат). Зазвичай ХП виникає у жінок після дефлорації, в період вагітності та менопаузи.

Джерелом інфекції при ХП можуть бути запальні процеси у сечовипускальному каналі, сечовому міхурі, передміхуровій залозі, яєчниках. Рідше ХП можуть спричинити карієс, хронічний тонзиліт, фурункульоз, холецистит. Основним шляхом поширення інфекції при ХП є уриногенний (висхідний). Так, з прямої кишки збудник потрапляє на промежину, згодом — в сечові шляхи та сечовий міхур. Менш поширеним шляхом є гематогенний, здебільшого у хворих з імунодефіцитом (за наявності вогнищевої інфекції в органах малого таза та у разі сепсису).

Чинники, що зумовлюють розвиток або загострення захворювання:

  • порушення відтоку сечі (камені, перегин сечоводу, опущення нирки; період вагітності тощо);
  • зниження протидії інфекції внаслідок перевтоми, низького вмісту вітамінів у їжі, переохолодження тощо;
  • супутні захворювання (цукровий діабет, туберкульоз, захворювання печінки тощо).

Найчастіше збудником ХП є кишкова паличка, бактерія, що в нормі знаходиться в кишечнику, але у разі потрапляння у сечовий міхур може спричинити цистит, а за поширення інфекції сечоводом — пієлонефрит. При неправильному та несвоєчасному лікуванні збудник набуває патогенних властивостей, стійкості до антибактеріальних препаратів та імунного захисту організму.

Характерні симптоми загострення ХП:

  • лихоманка (здебільшого в межах 37–37,5 °С, у частини пацієнтів — 38–39 °С);
  • больовий синдром (біль одно- або двобічний, локалізований у поперековій ділянці, бокових ділянках живота, не пов’язаний з положенням тіла, іррадіює в пахвинну ділянку та на передню поверхню стегна);
  • сечовипускання (в нормі 5–7 разів за добу) та ніктурія, коли значний об’єм добової сечі виділяється вночі.

За тривалого перебігу у 50–75% хворих ХП може ускладнюватись розвитком артеріальної гіпертензії.

У загальному аналізі сечі у пацієнтів з ХП виявляють лейкоцитурію, бактеріурію, зниження питомої щільності сечі. Для точної ідентифікації збудника ХП виконують бактеріологічний посів сечі, що дозволяє також визначити чутливість мікроорганізму до антибактеріальних препаратів.

Точність діагностики ХП залежить від дотримання основних правил збору сечі для аналізу:

  • оптимальною для дослідження є перша ранкова сеча, оскільки вона є найбільш концентрованою. Сечу негайно відсилають у лабораторію або зберігають не більше доби за температури 4 °С;
  • для дослідження достатньо 50–100 мл сечі, при цьому першу порцію сечі не збирають;
  • для уникнення забруднення сечі перед її забором чоловікам та жінкам слід помити водою без мила зовнішні статеві органи.

Основою лікування ХП є антибактеріальна терапія впродовж не менше 14 днів. У перші дні загострення рекомендований ліжковий режим, який поступово розширюють (після нормалізації температури тіла). По закінченні антибактеріальної терапії, призначеної лікарем, додають уросептики та відвари трав.

За відсутності протипоказань слід вживати багато рідини, віддаючи перевагу розбавленим сокам, відвару шипшини, лужним мінеральним водам, компоту із сухофруктів. Напої з брусниці та журавлини, з огляду на високий вміст бензойної кислоти, справляють уросептичний вплив.

Доцільне також вживання сечогінних трав (спориш, толокнянка, хвощ польовий, пол-пала, кукурудзяні рильця тощо). Більшість цих трав можна заварювати як звичайний чай або готувати на водяній бані. Пити заварені трави рекомендовано теплими, для покращання смаку додаючи цукор або мед. За відсутності протипоказань добовий об’єм вживання рідини при ХП має становити 2–2,5 л.

У разі частих (понад двох разів на рік) рецидивів ХП показане протирецидивне лікування, яке має призначити лікар. Тривалість профілактичного лікування встановлюють індивідуально.

Пацієнтам із ХП показане санаторно-курортне лікування (Євпаторія, Саки, Куяльник, Трускавець).

Для профілактики ХП рекомендовано:

  1. Збільшити добовий об’єм сечі за допомогою прийому некалорійної рідини в кількості 2 л/добу (за відсутності протипоказань). Водне навантаження протипоказане при обструкції сечових шляхів, нефротичному синдромі, артеріальній гіпертензії, хронічній серцевій недостатності, гестозі другої половини вагітності.
  2. Своєчасно та регулярно спорожнювати сечовий міхур, обов’язково перед сном та після кожного статевого акту.
  3. Ретельно дотримуватись правил особистої гігієни, після дефекації мити промежину або витирати вологим туалетним папером спереду назад.
  4. Виключити переохолодження, уникати катетеризацій сечового міхура.
  5. Своєчасно усувати порушення уродинаміки (на тлі аномалій розвитку сечової системи, сечокам’яної хвороби), лікувати захворювання передміхурової залози (доброякісної гіперплазії та простатиту), гінекологічні захворювання.

Обмежити частий безконтрольний прийом нестероїдних протизапальних препаратів та анальгетиків.

ХП є серйозним захворюванням, яке слід лікувати комплексно, дотримуючись рекомендацій лікаря.