Пам’ятка для пацієнта з ожирінням

Ожиріння — це хронічне рецидивне захворювання, що характеризується надлишковим відкладенням жирової тканини в організмі (у чоловіків — понад 10–15%, у жінок — понад 20–25% маси тіла). За останніми оцінками ВООЗ, понад 1 млрд людей у світі мають ожиріння, а до 2015 р. їх число збільшиться до 1,5 млрд. В Україні ожиріння реєструють у кожної третьої жінки та у кожного шостого чоловіка, тоді як у США ці цифри значно вищі: ожиріння діагностують у 33%, надмірну масу тіла — у 60% дорослого населення. Сьогодні ожиріння часто діагностують і у дітей  — на нього страждають близько 10% дітей старшого віку та 15% підлітків. У країнах Європи та США на лікування ожиріння спрямовують 8–10% річних затрат на охорону здоров’я.

Експерти ВООЗ встановили, що надлишкова маса тіла та ожиріння належать до п’яти основних факторів ризику смерті, при цьому щорічно близько 2,8 млн дорослого населення помирають від наслідків ожиріння. Ожиріння є причиною розвитку ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, атеросклерозу, деяких видів злоякісних новоутворень, захворювань опорно-рухового апарату, порушень репродуктивної функції, обструктивного апное сна, захворювань судин нижніх кінцівок.

Для діагностики ожиріння та визначення його ступеня (табл. 1) у дорослих використовують індекс маси тіла (ІМТ), який розраховують за формулою:

ІМТ (кг/м2) = маса тіла (кг) / зріст2 (м2).

Згідно з рекомендаціями ВООЗ, цей показник не слід застосовувати у дітей, спортсменів, вагітних та  осіб, старших за 65 років.

Розрізняють ожиріння абдомінального («верхнього», або «чоловічого») та сіднично-стегнового («нижнього», або «жіночого») типу. Найбільш загрозливим є абдомінальне ожиріння, яке діагностують:

  • у чоловіків, у яких окружність талії перевищує 102 см, а відношення окружності талії до окружності стегон становить понад 0,9 од.;
  • у жінок, у яких окружність талії перевищує 88 см, а відношення окружності талії до окружності стегон становить понад 0,8 од.

Ожиріння розподіляють на первинне і вторинне. 

Первинне (аліментарно-конституційне) ожиріння є самостійним захворюванням, вторинне (симптоматичне) — розвивається на тлі захворювань центральної нервової системи і залоз внутрішньої секреції (наприклад, у разі порушення функції щитоподібної залози), а також внаслідок прийому деяких лікарських засобів (глюкокортикостероїдів, пероральних контрацептивів). На частку вторинного ожиріння припадає лише 1% випадків цього порушення обміну.

Аліментарно-конституційне ожиріння зустрічається набагато частіше та може розвиватися у будь-якому віці, проте його дебют зазвичай спостерігають в 11–13 років. Велике значення у виникненні аліментарно-конституційного ожиріння має спадкова схильність, яку спричиняють такі чинники:

  1. Надмірний апетит, зумовлений звичкою, психогенними факторами, розладами гіпоталамічних структур, порушенням вуглеводного обміну.
  2. Зменшення використання енергії внаслідок малорухливого способу життя або дотримання тривалого ліжкового режиму під час хвороби.
  3. Емоційні порушення, депресія.
  4. Алкоголізм.
  5. Низьке соціально-економічне становище.
  6. Збільшення в раціоні жирних, висококалорійних продуктів та легкозасвоюваних вуглеводів; вживання їжі увечері або вночі.

На початкових стадіях аліментарно-конституційного ожиріння характерний помірний надлишок маси тіла, хворі при цьому не висувають скарг. Проте прогресування ожиріння обумовлює підвищену втомлюваність, головний біль, задишку під час фізичного навантаження, серцебиття, біль в серці, періодичне підвищення артеріального тиску.

Основою лікування ожиріння є раціональне збалансоване харчування. 

Якщо у Вас є надлишкова маса тіла, перед візитом до лікаря протягом тижня ведіть харчовий щоденник, куди записуйте усе з’їдене та випите. На основі аналізу цього щоденника Вам будуть надані рекомендації щодо лікувального харчування (табл. 2).

Пам’ятайте, що добова калорійність їжі для жінок з ожирінням має становити не менше 1200 ккал, для чоловіків — не менше 1500 ккал. Якщо початкова добова калорійність становить 3000–5000 ккал, слід поступово її знижувати — не більше ніж на 20% за 10–15 днів.

Загальні рекомендації з модифікації способу життя та дотримання дієти для пацієнтів з аліментарно-конституційним ожирінням:

  1. Не займайтеся лікуванням ожиріння самостійно. Зверніться до терапевта або сімейного лікаря для виключення вторинних форм ожиріння та розроблення плану з метою зменшення маси тіла, розрахованого щонайменше на 6–12 міс. Оптимальний режим зменшення маси тіла — 5–10 кг за рік. У деяких випадках лікування ожиріння потребує консультації ендокринолога, психотерапевта.
  2. Не голодуйте. Важкими ускладненнями голодування є порушення серцевого ритму, психічні розлади, гіповітаміноз з ураженням нервової системи, шкіри та волосся.
  3. Вживайте натуральні продукти, а не консерви. Уникайте закладів «швидкого харчування». Оптимальним способом термічної обробки їжі є приготування на пару, запікання та тушкування.
  4. Уникайте вживання алкоголю, солодких газованих напоїв та висококалорійних фруктових соків.
  5. Приймайте їжу 4–5 разів на день, останній прийом їжі має бути за 3 год до нічного сну. Їжте повільно, добре пережовуйте їжу.
  6. Пам’ятайте, що надмірне вживання їжі в період вагітності, а також «перегодовування» дитини грудного віку призводить до розвитку ожиріння у дорослому віці.
  7. Ходіть пішки щонайменше 30 хв щоденно. Ефективними є також плавання, їзда на велосипеді, катання на лижах, аеробіка. Пам’ятайте, що під час нетривалого фізичного навантаження для покриття енергетичних затрат використовується глікоген, і лише у разі тривалого фізичного навантаження — запаси жиру.
  8. Не приймайте самостійно лікарські засоби для зменшення маси тіла. Медикаментозну терапію при ожирінні має призначати лікар за неефективності немедикаментозних методів (зменшення маси тіла менше ніж на 5% за 3 міс). Призначення лікарських засобів для зменшення маси тіла на початку лікування показане пацієнтам з поєднанням ожиріння та цукрового діабету 2-го типу, артеріальною гіпертензією, у разі абдомінального ожиріння при ІМТ понад 30 кг/м2.
  9. Хірургічне лікування показане у найважчих випадках ожиріння — при ІМТ понад 40 кг/м2, наявності тяжкої супутньої патології та неефективності інших методів лікування. Найчастіше виконують рестриктивні операції на шлунку: встановлення внутрішньошлункового балона, бандажування, резекція або шунтування шлунка. Після оперативного втручання маса тіла зменшується на 50–70% упродовж першого року.